Я — ЛІНИВА МАМА. Популярна

Я — ЛІНИВА МАМА.
Популярна замітка психолога Анни Бикової цілком може бути корисною мамам.

«Я лінива мама.
А ще егоїстична і безтурботна. Хочете знати чому? Та тому що хочу, щоб мої діти були самостійними, ініціативними і відповідальними.
Працюючи в дитячому саду, я спостерігала чимало прикладів батьківського гіперопіки. Особливо запам’ятався мені трирічний Славік. Мама вважала, що він зобов’язаний завжди все з’їдати, а то схудне. Не знаю, як його годували вдома, але до нас він прийшов з явним порушенням апетиту. Він механічно жував і ковтав все, що дадуть. Причому його треба було годувати, бо «сам він є ще не вміє!». І ось я годую його в перший день і не бачу взагалі ніяких емоцій на обличчі: підношу ложку — відкриває рота, жує, ковтає.
Питаю: «Тобі подобається каша?» — «Ні».
При цьому відкриває рота, жує, ковтає.
«Хочеш?» — підношу ложку. — Ні, — але все одно жує і ковтає. «Не подобається — не їж!»
Очі Славіка округлилися від подиву. Він не знав, що так можна.
Спочатку Славко насолоджувався отриманим правом відмовитися від їжі і пив тільки компот. А потім почав їсти з добавкою те, що йому подобається, і відсувати тарілку з нелюбом. У нього з’явилася самостійність у виборі. А пізніше ми перестали годувати його з ложки, тому що їжа — природна потреба. І голодна дитина поїсть сам.
Я лінива мама. Мені було лінь довго годувати своїх дітей. У рік я вручала їм ложку і сідала поруч. У півтора вони вже орудували виделкою.
Ще одна природна потреба — справляти нужду. Славік робив це в штани. Його мама сказала нам водити дитину в туалет кожні 2 години. «Я його вдома сама саджу на горщик і тримаю, поки він все справи не зробить». У підсумку в саду вже велика дитина чекав, що його теж будуть водити в туалет. Не дочекавшись, мочив штани і навіть не здогадувався їх зняти, звернутися за допомогою. Через тиждень проблема була вирішена.
«Я хочу писати!» — гордо сповіщав групу Славік, прямуючи до унітазу.
Я лінива мама. По вихідних я люблю довго спати. В одну з субот прокинулася близько 11. Мій син 2 з половиною років дивився мультик, жуючи пряник. Телевізор включив сам, диск теж знайшов сам. А старшого, якому 8, вже не було вдома. Він напередодні відпросився з одним і його батьками в кіно. Я сказала, що мені лінь так рано вставати. І якщо він хоче в кіно, то нехай сам заводить будильник і збирається. Треба ж, не проспав… Звичайно ж, я теж заводила собі будильник в телефоні, прислухалася, як він збирається і закриває двері, чекала СМС від мами одного, але для дитини це залишилося за кадром.
А ще мені ліньки перевіряти портфель, рюкзак для самбо, сушити його речі після басейну і робити з ним уроки (до речі, навчається він без трійок). І виносити сміття мені теж ліньки, тому його викидає син по дорозі в школу.
Ще я маю нахабство попросити його зробити мені чай і принести до комп’ютера. Підозрюю, що з кожним роком я буду ставати все більше.
Але дивна метаморфоза відбувається з дітьми, коли до нас приїжджає бабуся. Старший тут же забуває, що він вміє сам робити уроки, розігріти собі обід, збирати портфель. І навіть засипати один в кімнаті боїться — поруч повинна сидіти бабуся! А бабуся у нас не лінива.
Діти несамостійні, якщо це вигідно дорослим.»
Татам і мамам — доньки і синочки!

Leave a Comment