Уява часто замінює малюкові недолік знань або досвіду. Правда, іноді вона стає раптом надто бурхливою.
Паскаль називав уяву лукавим учителем, Гете вважав предтечею розуму. І обидва були однаково праві. Насправді уява збагачує життя будь-якої дитини. Наділяючи предмети фантастичними властивостями, малюк так зацікавлюється ними, що по ходу справи дізнається багато корисного і про реальний навколишній світ.
Тонка межа
Більшість дітей люблять фантазувати – уявляти, як опинились в казковому королівстві, як в безмежному океані спритно перемогли кровожерливих піратів.
Іноді батьків це насторожує: можливо, дитина просто бреше? До того ж зараз стало так актуально ростити дітей реалістами, що ми іноді замислюємося: а чи варто дозволяти маляті фантазувати? І як зрозуміти, де закінчується уява і починається брехня?
У фантазії і брехні дійсно корінь один – уява. Між ними дуже хитка грань, але це не означає, що дитяча фантазія обов’язково переросте в обман. Фантазія вважається показником нормального психічного розвитку. Дитина, у якої добре розвинена уява, повніше і яскравіше виражає себе у творчості, а в подальшому, як правило, успішно навчається в школі.
Абсолютно нормально, якщо дитина складає небилиці для свого задоволення або щоб розважити друзів.
Зазвичай це буває, коли її нічого не турбує і вона відчуває себе комфортно. А для когось фантазія – це шанс випробувати себе в непростій ситуації. Одного разу п’ятирічний Міша сказав виховательці в дитячому садку, що сьогодні йому дозволили піти додому самому. Та перевірила інформацію – нічого подібного. Брехунець? Усі, хто знав Мішу, були переконані: ні, він не схильний обманювати. А сам хлопчик дуже образився, коли його все-таки не відпустили – так хотілося побути самостійним, нехай навіть завдяки безневинній, на його погляд, вигадці.
А я всіх переміг
Іноді фантазії допомагають дитині урізноманітнити своє життя, яке здається нудним. Часто дитина починає фантазувати, коли їй не вистачає уваги когось із батьків. Наприклад, вигадує історію про те, як вони з татом (у якого немає часу через вічну зайнятості) їздили на риболовлю і спіймали ось таку рибу. У подібних випадках уява служить захисною реакцією: дитина заспокоює себе, що все насправді добре. Для мами з татом це привід більше приділяти уваги малюкові.
Для фізично слабких дітей фантазія – часто спосіб справити враження на оточуючих: розповісти, наприклад, як боровся з хлопцями і всіх переміг.
Тривожний дзвіночок
Процес фантазування може так захопити вашу дитину, що вона протягом кількох днів буде тільки й займатися тим, що безперервно вигадувати всілякі історії і розповідати їх всім підряд. Ще б пак – адже маля відкрило у собі нове вміння і хоче продемонструвати, як спритно їм опанувало. Але цей період, як правило, досить швидко проходить, і через тиждень-другий дитина починає ставитися до свого письменництва набагато спокійніше.
А ось що має насторожити, так це надмірне, нестримне фантазування протягом тривалого часу, коли невгамовна пристрасть до вигадок приймає нав’язливі форми і не проходить. Чуйна мама завжди відчує ту межу, коли уява починає відводити дитину далеко від реального життя. Якщо ваш малюк не хоче залучати до своїх фантазій друзів, не грає з ними, значить, щось не в порядку.
Потрібні друзі!
Дитячий психолог Алла Андрєєва стверджує: “Іноді ми самі мимоволі змушуємо дитину поринути у світ фантазій. Особливо це властиво дітям, зростаючим в ізоляції: в дитячий садок вони, як правило, не ходять, весь час проводять з мамою чи бабусею, друзів у них немає. Все б нічого, але одного разу мама помічає, що її чадо починає захоплено розмовляти з якою-небудь іграшкою, проводить з нею весь вільний час. Або вигадує собі нереальних друзів. Так сталося з Ігорем: він придумав собі невидиму тваринку, водив її за мотузочку, садив за стіл, розмовляв з нею і навіть укладав спати. Мама навіть трошки злякалася може, у сина галюцинації? Все вирішилося просто: коли Ігор пішов у дитячий садочок, вигадана тваринка, яка компенсувала відсутність справжніх друзів, зникла з його життя “.
Стережіться, якщо ваш малюк починає сприймати свої фантазії не як доповнення, а як заміну дійсності. Дитина може отримувати від свого уявного світу настільки повне задоволення, що його зовсім перестануть цікавити радості реального життя.
Відомий американський психолог А. Фромм радить: “Кращі ліки від надлишку фантазування – зробити так, щоб у дитини було достатньо друзів-однолітків, партнерів по грі”.
Вона не брехунець
Чи переростуть нешкідливі дитячі фантазії в звичку брехати, багато в чому залежить від дорослих. Так, одного разу ви зловите маленького фантазера на брехні.
Наприклад, ви заборонили дочки їсти цукерки, але через п’ять хвилин побачили, як вона запихає в рот іриску, стверджуючи, що їй бабуся дозволила. З’ясовується, що це неправда, ви обурені і навіть готові влаштувати маленький суд, щоб надалі не кортіло обманювати.
Не варто відразу ж суворо карати дитину. Згадайте, що вашій крихітці тільки три роки, вона не завжди може впоратися зі своїми бажаннями. Дочка зовсім не злісна обманщиця, просто їй так хотілося з’їсти цю цукерку! Покарання не сформує у неї силу волі, а от стосунки ваші дадуть тріщину. Помічено, що чим сильніше дитину карають за брехню, тим частіше вона обманює.
До трьох-чотирьох років діти, знову ж завдяки своїй розвиненій уяві, вже уявляють, яке покарання їх чекає за той чи інший проступок. Дитина, може, і збрехала тільки тому, що хотіла уникнути покарання. Постарайтеся якось розімкнути це замкнене коло.
Реальні радості
Якщо надмірність фантазій дитини вас лякає, зверніться до психолога. Але не обмежуйте уяву малюка заборонами, якою б нестримною вона не здавалася: він перестане фантазувати вголос, але робитиме це “про себе”, а це може призвести до страхів або неврозів.
Малюкові, занадто зануреному в світ фантазій, запропонуйте зробити щось по конкретній схемі, за зразком (скопіювати малюнок, зібрати мозаїку). Відведіть його в дельфінарій або зоопарк – нехай захопиться реальними, а не вигаданими тваринами. Допоможіть дитині побачити, що справжнє, живе буває нітрохи не гірше придуманого.
Не варто вести з фантазером розмов на абстрактні теми, краще зосередьтеся на тих видах діяльності, які характерні саме для цього віку. Добре, коли чотирирічний малюк читає розумні книги, але в цьому віці важливіше вміння грати і знаходити взаєморозуміння з однолітками.
